Перша прозова книга автора складається з шести оповідань, написаних 2002-го року у Відні та Харкові.

Книгу складають вірші, написані протягом 2001-2002 років, котрі частково друкувались у періодиці ("Критика", "Сучасність", "Література плюс").

Якщо Ви будете обурені, читаючи цю книжку, якщо Ви будете знервовані, згадуючи раптом її звороти, абзаци, а то й сторінки, якщо Ви будете заскочені, роздивляючись її візуальну частину - це буде найкращим подарунком тому поколінню, яке вступає в сучасну українську літературу. Бо молода Авторка створює образ рідного міста як світу, який паплюжить і нівечиться недолугим варіантом Великої Цивілізації. Головна героїня поступово щезає, замовкає тоді, коли місто перестає бути для неї реальністю.

Із надзвичайно багатого й об’ємного доробку відомого перекладача з античних мов та письменника Андрія Содомори саме його перша авторська прозова книга “Жива античність”, яка побачила світ 1983 року, дочекалася перевидання.
Видавництво “Срібне слово” з ініціативи Віктора Неборака нещодавно перевидало її, ще раз засвідчивши цим, що українському читачеві ой як потрібні такі ненав’язливі, настроєві екскурси в минувшину, які дають розуміння не лише спадкоємності, а й єдності поколінь, свідчать, що й канонізовані історією постаті були живими людьми. “Газета”, зрештою, вже писала про цю подію. А сьогодні на тему “Живої античності” – безпосередня розмова з її автором Андрієм Содоморою.

На сьогодні вітчизняну книжку видають та продають у непростих умовах. Видавництва постійно критикують ставлення влади до цієї важливої соціально-культурної сфери. З директором мережі книгарень «Буква» Світланою ЗОРІНОЮ ми говорили про нинішній стан українського книжкового ринку. Минулого понеділка уряд України відновив пільги з податку на додану вартість (ПДВ), але у телефонній розмові наша гостя сказала, що якихось змін ситуації на краще вона поки що не помітила.

Сьогодні пропонуємо розмову із завкафедри україністики Римського університету (Італія) професором Оксаною Пахльовською. Вона вже багато років живе в Італії, активно працюючи на імідж України («певну культурну видимість») в Західній Європі й не розраховуючи на інтерес до цього з боку офіційної України, а ще менше — на допомогу. Професор Пахльовська торкається у своїх відповідях вельми важливих для сучасної України проблем, більшість яких стосується входження нашої країни до європейської спільноти та того, як ця спільнота сприймає нас сьогодні. За словами пані Оксани, іноді здається, що там, на Заході, більше зацікавлені у розвитку нашої культури, ніж вдома.

Акцію “Письменники за прилавком” задумали та успішно провели київський прозаїк Андрій Курков і харківський поет Сергій Жадан у вівторок, 25 травня, в Центрі української книги по вул. Володимира Великого.
Письменники, до яких приєднався автор детективної літератури з Києва Андрій Кокотюха, продавали за прилавком свої та чужі твори, а також роздавали автографи. Після цього Андрій Курков і Сергій Жадан читали та розповідали, зосередившись на політично актуальній президентській темі.

Меморіальна дошка з профілем буйночубого Григора Тютюнника на одному з будинків Андріївського узвозу повідомляє перехожим і туристам, що цей «видатний український письменник» мешкав тут у 1963—1967 роках. Будинок на узвозі, його мешканці «ожили» пізніше на сторінках повісті Тютюнника «День мій суботній» (великою мірою автобіографічній). Що ж до середини 1960-х, то тоді літературна біографія письменника тільки починалася...

В Україні й до сих пір побутує думка про «сільську» мову як свою та «міську» — чужу. З одного боку, цю думку живлять певні реалії, що стали історичним наслідком особливостей розвитку українських міст, коли в них збиралися люди всіх національностей, і в містах запановувала, ставала «міжнаціональною» мова лише одного народу — не завжди найчисельнішого, але завжди більш певного своєї переваги, своєї винятковості. Тому в такій країні міста ставали не осередками національно-культурного розвитку, а навпаки — центрами денаціоналізації.

І витворила геніального поета Миколу Вінграновського. Вранці 26 травня Україна осиротіла — його не стало. І згадалися рядки вірша «Плач Ярославни», присвяченого Іванові Драчу.

Життя нема. І смерть — моя оселя.
І я не я. Це дух мій кружеля.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин запропонує президенту Леоніда Кучми підтримати проведення загальноукраїнського з'їзду письменників, щоб розв'язати конфлікт навколо Національної спілки письменників.
Про те, що Литвин звернеться до Кучми із таким листом, сам спікер повідомив під час зустрічі з письменниками-лауреатами Державної премії імені Тараса Шевченка.

- Завжди молюся на схід, не лише тому, що на сході сходить сонце, а й тому,
що тут потуга, сила, економічна міць, висока духовність, - сказав по приїзді
у Донецьк на зустрічі із студентами Донецького державного інституту штучного
інтелекту поет Дмитро Павличко.

Дмитро Васильович відзначив, що останній раз він був у Донецьку років десять
тому, і тепер він просто не впізнав шахтарську столицю.

Попри те, що всі знаємо – час біжить швидко, іноді його плин дуже дивує. Як здивував нашу “Газету” останнього разу, коли виявилося, що нині, 27 травня, письменник, який не потребує жодних представлень, Роман Іваничук, святкує 75-річчя. Правду кажуть, що вік людини визначають не роки, а те, якою вона є в душі й те, як її сприймають інші. Роман Іваничук органічно виглядає і в колі своїх друзів-письменників старшого покоління, й серед тих, хто тільки “намацує” свій шлях у літературу. Зичачи видатному майстрові слова довгих років душевної молодості, “Газета” напередодні запросила письменника до розмови.